Поради психолога

Як запобігти труднощам адаптації

Пам'ятка для батьків

· Готуючи дитину до відвідування дитячого садка, докладно розкажіть їй, як удень вона ходитиме до дитячого садка, а ввечері вдома ви разом робитимете щось цікаве.

· Ідучи будь-куди, завжди розповідайте дитині, що буде, коли ви повернетеся, щоб вона була впевнена, що потрібна батькам.

· Навчайте дитину вдома необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.

· Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи захотілося б вам кожний день проводити з ними? Якщо так, упевнено «віддавайте» свою дитину їм.

· Збираючись вести дитину в дитячий садок, домовтеся з вихователем, що впродовж певного часу відвідуватимете дитячий садок разом із дитиною. Водночас дослухайтеся до його рекомендацій щодо цього.

· Ведучи дитину до дитячого садка, дайте їй маленьку іграшку, сказавши: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, притисни її до себе. І я одразу про тебе подумаю». Ілюзія зв'язку з батьками дуже важлива для дитини. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію.

· Частіше висловлюйте дитині свої почуття, проявляйте їх.

· Завжди знаходьте час вислухати, що саме непокоїть вашу дитину, які в неї виникають труднощі, а також чого вона досягла.

· Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та збережувальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини.

· Пильнуйте, аби дитина відвідувала дитячий садок лише здоровою.

Почувайтеся компетентними батьками, вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна впоратися, якщо її розв'язувати, а не відкладати.

«Ідемо до дитячого садка»

Майже в кожній родині, де є маленька дитина, у батьків виникають питання, з якого віку віддавати дитину в дитячий садок і наскільки комфортно їй там буде. Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок. Щоб допомогти вашій дитині безболісно ввійти в життя дитячого садка й успішно адаптуватися, допоможуть наступні поради:

■ Найважливіше - це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з вами.

■ Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.

■ Про майбутнє оформлення до дитячого садочку говоріть з дитиною, як про радісну подію. Бажано в присутності дитини не висловлювати своїх власних побоювань. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти.

■ Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до виховательки та скажи: «Я хочу пити», і вихователь наллє тобі води» .

■ Намагайтеся розвивати та заохочувати дитячу самостійність. Домашній режим краще заздалегідь узгодити з режимом садочку.

■ Прийдіть заздалегідь у дитячий садок і познайомтеся з обстановкою, з дітьми, з вихователями... Краще це зробити, коли діти гуляють на вулиці або грають у груповій кімнаті. Розкажіть вихователям про індивідуальні особливості вашої дитини, що їй подобається, що ні, які в неї вміння та навички, що поки не робить самостійно. Бажано разом з вихователем визначити, які методи заохочення й покарання прийнятні для вашої дитини.

■ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити вас.

■ Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку, нехай іграшка ходить разом з нею щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Розпитуйте, що з іграшкою відбувалося в дитячому садку, хто з нею дружив, чи не було їй сумно. Таким чином, ви довідаєтеся, як дитині вдається звикнути до дитячого садку.

■ Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, орієнтуйте гру на позитивні результати.

Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації вашого малюка.

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, і, як і ми з вами, накопичує агресію в собі. Рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, випробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть дитину, якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Профілактика психологічних травм у дитини

• Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможе їй зрозуміти - життя прекрасне.

• Пам"ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, смовідданості та внутрішньої стабільності.

• Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.

• Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.

• Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчиногк, результат діяльності.

• Навчайте з оптимізмом ставитися до труднощів, розповідайте як їх долати.

• Розвивайте власну силу волі та вимогливість до себе.

• Пам"ятайте, що дитині потрібен час до відпочинку, не перевантажуйте її.

• Допомагайте дитині повірити у себе та в свої сили.

• Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.

• Як згасити спалах агресії?

  Агресивна дитина – це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й ще нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із засобів психологічного захисту.
  Такі діти використовують будь-яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Дивний спосіб привернути увагу, але для такої дитини це єдиний механізм зниження психоемоційного напруженняю.
  Причина агресивності майже завжди - це сімейне неблагополуччя. Більшість дітей виховується в сім'ях, де агресивність проявляється в поведінці батьків. А іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням.
  Агресія – це енергія подолання боротьби, відстоювання своїх прав і інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

  Як же можна вплинути на небажані прояви агресії дитини?
  Психологи вважають, що стосовно агресивних дітей дорослі ні в якому разі не повинні виявляти агресивність у відповідь. Річ у тім, що коли агресивну поведінку суворо карати, дитина під впливом страху навчиться придушувати власні вияви агресивності, але це не означає, що таким чином зменшиться її гнів і почуття помсти. Та агресивність, яку придушують удома або в дитячій установі, буде виявлятися в інших місцях: на вулиці, в гостях… Таке явище називається перенесенням агресивності. Уміння дорослих володіти собою - найкраща гарантія розвитку самовладання в дітей. Дорослі повинні приділяти дитині більше уваги, в певній ситуації проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих заспокоює дітей, позитивно впливає на їх стан.
  Не можна карати і сварити. Коли батьки сварять дитину, стверджуючи, що вона боягуз, ледар, ідіот, негідник, то дитина вірить в сказане. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.

  Слід запам’ятати:
  - якщо дитину постійно примушують – вона вчиться ненавидіти;
  - якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;
  - якщо дитину висміюють – вона стає заляканою;
  - якщо дитина зростає в докорах – вона починає жити з почуттям провини.

  І навпаки:
  - якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;
  - якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;
  - якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;
  - якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;
  - якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;
  - якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

  Раніше для зняття агресії використовували предмети – замінники «ворога» ( гумові груші, подушки тощо), особливо це використовувалося у іноземній психотерапії. На сьогоднішній день ні психологи, ні психіатри а також педагоги не рекомендують використовувати такі предмети, тому що зриваючи злість на груші малюк мститиме уявному ворогові і задоволення одержить аморальне: «Ух! Помстився – так йому й треба!». Сьогодні дитина відлупцює грушу, а завтра… чому б не кішку або песика чи молодшу дитину і так далі.
  Можна спробувати розвеселити дитину, згасивши тим самим спалах агресії.
  Допомагають активні рухи – ходіння та біг по килимках-матрасах з різними наповнювачами (каштанами, жолудями, ґудзиками, галькою).

  - «Заспокійливий стілець»
  Щоб перебороти негативні емоції запропонувати дитині посидіти хвилинку на стільчику, який забере його гнів.
  Переключити дитину зі зла на добро – пропозиція допомогти «Допоможи мені, будь ласка, зібрати, намалювати, полити і т.д.
  Арттерапія.
  - запропонувати «намалюй свій гнів» пожмакай його і викинь, або розмалюй образу веселими фарбами.
  - також допомагає гра на музичних інструментах. Діти, які поводяться агресивно полюбляють бути в центрі уваги, тому варто віддавати їм провідні ролі в танцях, рухливих іграх, бути помічником вихователів.

  Якщо дитина бере чуже

  Давайте згадаємо, практично у кожного з нас коли не будь з’являлося бажання присвоїти щось чуже, інколи ми навіть говоримо це вголос: «Добре було б банк пограбувати чи ювелірний магазин», чудово розуміючи що ніколи не підемо на це. А інколи батьки дійсно дозволяють собі взяти на очах у дітей щось чуже: яблука з сусідського саду, газети з чужого ящика і т.п. Нажаль, і наша культура останнім часом пропагандує дещо інші цінності (благородні розбійники, насилля в ім’я добра та ін.)

  Що відчувають батьки коли зустрічається з дитячими крадіжками? Розгубленість, страх, сором. І, природно, виникає питання, як себе вести і що робити в цій ситуації.

  Діти, до моменту оцінки їх вчинку дорослими, не розуміють, погано вони вчинили чи добре. В два роки малюк не усвідомлює, що є чужа власність, для нього все спільне, але в п’ять – сім років крадійство говорить про певні пробіли в моральному вихованні (мова не йде про дітей, що живуть в неблагонадійних сім'ях) і для батьків це дзвіночок, щоб замислитися: чи все в порядку у дитини, чи не відчуває вона дискомфорт, можливо, навіть і в сім'ї (холодність, байдужість безпосередньо до дитини, незадоволеність її життєвих потреб, відчуженість між батьками і т.п.). Можливо таким чином, дитина хоче привернути до себе увагу батьків, навіть ось таким негативним способом.

  Звичайно, краще попередити крадіжки, виховуючи у дитини правильне відношення до чужої власності, обов’язково звертаючи увагу дитини на переживання людини, яка втратила щось. «Буде тобі приємно, якщо хтось візьме без дозволу твою улюблену іграшку? Якщо тобі захочеться взяти щось чуже, подумай, чи буде це приємно тій людині і чи принесе тобі радість чуже горе?» Будьте уважні до того, що відповість ваша дитина, як далеко вона зайшла в своїх роздумах на цю тему. Познайомте її з правилом «Поступай так, як хочеш щоб поступали з тобою». корисно розбирати різні ситуації, використовувати для прикладу дитячі оповідання на цю тему. Дитина повинна твердо засвоїти, що за крадіжку обов’язково буде покарання, що вона приносить моральні страждання, а володіння украденою річчю не завжди приносить те задоволення, яке хотілося б отримати.

  Як правильно себе поводити, спіймавши «крадія»:

  · ніколи не виясняйте нічого на гарячу руку;

  · ніколи не звинувачуйте дитину в крадіжці, навіть якщо крім неї більше нікому. Виключення – коли ви застали її на місці злочину, але і в цьому випадку добирайте слова. Дайте дитині зрозуміти, як вас це засмучує. Спокійна бесіда, обговорення ваших почуттів, сумісний пошук вирішення будь-якої проблеми, краще, аніж вияснення відносин.

  · залишайте малюку шлях до відступу. Якщо ви впевнені, що річ взяв він, але йому важко в цьому зізнатися, підкажіть, що те, що він взяв можна непомітно покласти на місце. Так, для маленьких дітей підійде наступний хід: «У нас вдома, мабуть, завівся домовинок, давай поставимо йому гостинці, а він подобрішає і поверне нам пропажу»;

  · украдену річ необхідно повернути хазяїну, але не обов’язково заставляти дитину це робити самостійно, краще піти разом з нею;

  · звертайте увагу на те, з ким дитина дружить. Вона могла потрапити під поганий вплив.

  Таким чином, завдання батьків вчасно, а головне правильно відреагувати на вчинок дитини, щоб зберегти щирі й довірливі відносини з дитиною, дозволити їй повірити в свої сили.